Новокодацький район КЗО "ДНЗ № 316" ДМР

 






Сторінка психолога

 

 

    Курило Віта Вікторівна

 

 
 
Практичний психолог 
Овіта – вища,Бердянський Державний Педагогічний Університет ,2014р.  
Спеціальність–Вихователь дітей дошкільного віку.     Практичний психолог
Педагогічний стаж – 2 роки 6 місяців

 

«Тонко реагувати, бережно торкатися, нав'язливо любити –

 

 це основні сходинки до серця дитини».
 
 
         Практичний психолог у дитячому садку- це: 
         • «жива» вода для дитини, якою можна зцілити всі рани душі;
         •  «швидка допомога»;
         • садівник, який знає, куди посадити ростки, щоб вони розцвіли дивними квітами і які потрібні умови для кожної рослини, і які сусіди;.
         • місток між дитиною й іншими дітьми;
         • дорослий, котрий по-справжньому любить гратися;
         • творець психологічного клімату в колективі й каталізатор його творчого потенціалу…   
   
        Психолог (дитячий) – педагог, який займається з дітьми, які не мають відхилень у психічній сфері. Він не ставить діагноз, а  може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє. При необхідності може запропонувати пройти консультацію у спеціалістів: психіатра, невролога, логопеда.
  
 
 
 
Що необхідно знати батькам про дитячу упертість і примхливість:
 
· Період упертості і примхливості починається приблизно з 18 місяців.
· Як правило, фаза ця закінчується до 3,5—4 років. Випадкові напади упертості в більш старшому віці — теж річ цілком нормальна.
· Пік упертості доводиться на 2,5—3 роки життя.
· Хлопчики упираються сильніше, ніж дівчатка.
· Дівчатка капризують частіше, ніж хлопчики.
· В кризовий період напади впертості і примхливості трапляються у дітей по 5 разів на день. У деяких — до 19 разів!
· Якщо діти по досягненні 4 літ все ще продовжують часто упиратися і капризувати, то, найімовірніше, йдеться про «фіксовану» впертість, істеричність, як зручних способах маніпулювання дитиною Своїми батьками. Частіше всього це результат погоджувальної поведінки батьків, що піддалися натиску з боку дитини, нерідко ради свого спокою.
 
ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ БАТЬКИ:
 
1. Не надайте великого значення впертості і примхливості. Прийміть до відома напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину. Під час нападу залишайтеся поряд, дайте йому відчути, що ви його розумієте.
2. Не намагайтеся в цей час що-небудь казати своїй дитині — це марно. Лайка не має сенсу, шльопання ще сильніше його розбурхають.
3. Будьте в поведінці з дитиною настирні. Якщо ви сказали «ні», залишайтеся і далі при цій думці. Не здайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає в суспільному місці. Частіше всього допомагає тільки одне узяти його за руку і відвести.
4. Істеричність і примхливість вимагає глядачів, не вдавайтеся до допомоги сторонніх: «Подивіться, яка погана дівчинка, ай - яй!» Дитині тільки цього і потрібно.
5. Намагайтеся схитрувати: «Ох, яка у мене є цікава іграшка (книжка)!», «А що це там за вікном ворона робить?» — подібні відволікаючи маневри заінтригують капризуху, він заспокоїться.
Рекомендації практичного психолога  
Давайте правильно спілкуватися з дітьми
«Головна думка при спілкуванні: дитина – рівна нам людина. Так просто. Але визнання цього привертає душу дорослого і дає щастя дітям»
(С.Соловейчик)
Будь-який сильний тиск сприймається  дитиною, як примус і викликає «ефект бумеранга» - протидію. Що ж робити? Змініть стиль свого спілкування, а саме:
Починайте говорити з дитиною не з слова «ТИ» а з слова «Я»
Наприклад: «Ти повинен прибрати свої іграшки» замініть на «Мені не подобається, якщо іграшки розкидані».
На перший погляд різниці у висловлюваннях не має і ви все одно хочете щоб дитина прибрала іграшки за собою, але у відповідь на «ТИ» дитина ображається, відгороджується, а у відповідь на «Я» малюк намагається виправдати довіру дорослого і буде набагато ефективнішим тому, що воно  реалізує довіру і збереже в дитини добре самопочуття.
Звернення з «Я» дає можливість дітям більше довідатися про нас дорослих. Часто ми відгороджуємося від дітей  панцирем «авторитету», що намагаємося удержати за будь-яку ціну. Іноді діти навіть дивуються, коли довідаються, що батько і мати щось відчувають!
Якщо ж ви відкриті і щирі у виявленні своїх почуттів, діти стають більш щирими у виявленні своїх. Вони  починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм теж можна довіряти.
Висловлюйте своє почуття без наказу або догани,  залишайте  за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.
Щоб  успішно зробити зауваження, яке дасть результат необхідно, щоб воно містило в собі три елементи:
1. Безоцінний опис поводження дитини: «Якщо ти усюди розкидаєш речі…»
2. Вказівка на те яким чином поводження дитини заважає дорослим: … «я змушена піти в магазин».
3. Характеристика почуттів, що відчуває дорослий: «… мені не подобається брати на себе цей обов’язок».
Якщо коротко, то правильне зауваження охоплює три моменти ситуації:
поводження дитини,
почуття дорослого,
наслідки поводження дитини для дорослих.
Наступні речення допоможуть вам побудувати спілкування за даною схемою:
Якщо ти … (констатація вчинку дитини)
Я відчуваю … (констатація ваших переживань)
Тому що … ( констатація наслідків поводження дитини)
 
Радості і успіху вам дорогі батьки в дійсно людських  відносинах з дітьми! 
Консультація психолога 
Дефіцит батьківської любові
Родина  була й залишається головним осередком становлення й розвитку дитини.Саме ви, батьки:
вводите малюка у світ  людських взаємин;
вчите  відрізняти добро від зла;
жити серед однолітків.
Стосунки в сім’ї – це зразок для дітей, які в ній виховуються
Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі через наслідування старших. У цьому  віці наслідування підкріплюється загостреним  бажанням дитини чинити так, як мама, тато або інші члени сім’ї. Ви всі  хочете  гарно виховати своїх  малят, але самого лише бажання замало. Для цього потрібні знання!
У наш час вам, шановні батьки, зайнятим професійною діяльністю, заклопотаним матеріальним забезпеченням сім’ї, бракує часу:
для систематичного спостереженням за дитиною,
для глибокого вивчення її розвитку.
Мене дуже непокоїть дефіцит батьківської любові, що спостерігається, нажаль, із перших років життя дитини.
Симптоми цієї хвороби такі:
дитина часто сумує, вередує або без причини галасує;
навмисно робить дурниці чи ж просто порушує правила;
часто хворіє.
Нажаль, трапляється так, що:
ви не вмієте і не  визнаєте за потрібне показувати дитині свою любов,
не визнаєте значущість таких стосунків,
не прагнете  набути таких умінь.                                    
Тому хочеться привернути вашу увагу, до цих проблем і допомогти  Вам:
краще розуміти інтереси, можливості, переживання, вчинки ваших малят;
ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.
Зрозумійте :
дитині потрібні люблячі мама і тато всі 24 години на добу.
Не комплексуйте через те, що малюк забирає у вас весь вільний час.
 
Для розвитку дитині потрібно:
Максимально емоційне і позитивне, насичене  спілкування із батьками!!!
                    Дух любові й тепла, яким сповнена дитяча кімната,  позитивно впливає на здоров’я малюка.
Але надмірна любов може згубно впливати на дитину.
Найпідступніша любов – замилування, коли:
ви  в захопленні від кожного вчинку малюка,
ви не замислюєтеся над їхньою суттю та можливими наслідками.
Щоб у сім’ї не виріс егоїст:
Навчайте  дитину помічати поруч із собою людей, в яких теж є свої почуття, бажання, потреби, з якими слід рахуватися; 
Будьте  мудрими з дітьми;
Стримуйтесь у момент негативних дитячих проявів; 
Умійте  поглянути на проблему з позиції малюка; 
Будуйте  рівноправні стосунки, в яких одна правда та спільне розуміння добра і зла, якими керують взаємодовіра, повага й любов; 
При таких стосунках у сім’ї неможливе застосування «батьківської влади», що дуже часто стає нездоланним бар’єром у налагодженні взаємин із членами родини.
                                 Щоб в сім’ї панувала взаємодовіра, повага і любов                                                притримуйтеся таких рекомендацій:                
Заохочуйте  самостійність своєї дитини.
Якщо ваш  малюк потребує допомоги, створіть такі умови, щоб він сам знайшов  шляхи подолання проблемної  ситуації.
Не давайте готових відповідей – ваша допомога має обмежуватися натяками, навідними запитаннями.
Відзначайте досягнення дитини. Віддайте перевагу похвалі, а не докорам.
Не доповнюйте схвалення вчинків або поведінки дитиною критикою.
Не намагайтеся ставити перед дитиною завищені вимоги.
Не вимагайте від своєї дитини більше, ніж від себе.
Пам’ятайте, що для дитини позитивний приклад батьків значить більше за їхні повчання.
Створіть для дитини куточок, де буде її стіл, полички, іграшки, книжки, олівці фарби, альбоми та інші предмети, необхідні для її самостійної діяльності, гри.
Розповідайте дитині якнайбільше позитивного про самостійність, допитливість, а також про дитячий садочок, школу.
Пам’ятайте, після 20 хв. занять дитині необхідна перерва, зміна діяльності.
Не проводьте розвивальних занять із дитиною пізно ввечері.
Пам’ятайте, для продуктивності діяльності дитині необхідно спати 10 – 12 год. на добу, з урахуванням денного відпочинку ( 1- 1.5год.)
Консультація та рекомендації практичного психолога  
Крокуємо з малечею дорогою адаптації
Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги... Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.
Що таке адаптація?
Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.
Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ
1. Вік дитини
Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола.
Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя.
Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.
2. Поведінка дитини
Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.
Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:
Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони:
різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ;
голосно плачуть;
 кидаються на підлогу;
 дряпаються,кусаються, то просяться на руки;
 біжать до дверей, нікого не чуючи.
Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати.
Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.
Друга група – сюди входить кілька дітей, які:
Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені.
У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися.
Ці діти ледь стримують плач,;
Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать.
І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть.
 Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.
Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони:
Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими;
Протягом дня розповідають дорослому все, що знають;
Із задоволенням демонструють свої вміння:
-  самостійно одягаються,
-  роздягаються,
-   їдять,
-  у ліжечку лежать спокійно.
Але така ідилія триває недовго (2-3 дні).  Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.
3. Досвід дитини
Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.
Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку.
Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.
Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно:
   -  лазить, хоч і вміє ходити;
   -  замовкає, хоч уже почала говорити.
4. Індивідуальні особливості малюка:
Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес,
   -  вона адаптується легко, швидко.
якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці ---шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього.
  -  Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію.
Хворобливим, сором'язливим дітям 
  -  необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний.  
Пам'ятайте!!!  Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу  затримують і ускладнюють період адаптації.
Під час адаптаційного  періоду  важливо:
Створіть в домі спокійну обстановку;
З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка;
більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю;
Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни;
У  період адаптування треба менше ходити в гості;
рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями.
Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.
Прояви емоційно–нервового напруження
Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани:
-  плач,
-  капризування,
-  плаксивість,
-  тривала депресія,
-  апатія,
-  байдужість,  
-  знижений настрій,
-  немотивовані напади гніву;
-  високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку.
Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.
Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.
Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.
Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.
Занижена комунікабельність дитини:
-  їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми.
Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).
-  Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
-  Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
-  Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
-  Зниження або підвищення апетиту.
-  Проблеми із сном (аж до безсоння).
-  Небажання відвідувати ДНЗ.
Адаптація пройшла успішно, коли у дитини:
Бажання йти до дитячого садка;
Адекватний вияв емоцій , наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки;
Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення;
Висока комунікабельність;
Висока пізнавальна діяльність та активність;
Активна ігрова діяльність;
Малюнки у світлих тонах;
Стабільність рухової активності – малюк  рухливий;
Відсутність проблем із сном і харчуванням.
Негативно впливає на звикання:
Недотримання в сім'ї режиму дня;
Застосування невірної методики «годування»;
Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади);
Недостатній рівень психічного розвитку ;
Патологія вагітності та пологів;
Одноманітність життя та діяльності малюка;
Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).
 
 
 
Шановні батьки!
 Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка  дотримуйтесь таких рекомендацій:
Будьте особливо уважними до  поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі;
Вранці створюйте атмосферу гарного настрою:  будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.
Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.
Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці.
Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно.
Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.
Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього.
Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми.
Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.
Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.
 
Зміни в поведінці можуть бути через:
ХворобУ;
Дефіцит спілкування з дорослими;
Відсутність умов для активної діяльності;
Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання);
Незадоволення органічних потреб ;
Стомлення.
Причини стомлення
Тривале перебування без сну.
Непосильне фізичне і розумове навантаження.
Хронічне недосипання.
Недотримання режиму.
Неправильна організація діяльності.
Поради батькам: як підготувати дітей до школи
 Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.
У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа.
 
Що ж можна і чого не можна робити до школи?
 
• до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.
  
• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати,
• думати, осмислювати побачене і почуте;
• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
• вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.
 Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів.
Світогляд дитини — це те, що вона:
•  знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
• знає про явища природи: пори року? їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай, що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
• знає про світ;
• полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);
• знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці — за своєю вихованістю— невихованістю; добротою, чуйністю— байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;

 

• знає про сучасну техніку, транспорт

 

 

 

 

 

 

   

«Соціальна

невпевненість дітей: шляхи подолання»

 

         Соціально невпевнені, а внаслідок цього агресивні, закомплексовані, закриті від зовніш­нього світу та заглиблені в себе діти — проблема актуальна і серйозна. Її розв'язання по­требує тривалої, послідовної, скоординованої роботи всіх дорослих, які оточують такого малюка. Якщо вчасно не виявити і не подолати цих труднощів розвитку, то в подальшому виникнуть різні психологічні негаразди у вже дорослої особистості. Як же помітити, подо­лати соціальну невпевненість дошкільнят та запобігти?

Сучасне життя з його шаленим темпом, наси­ченістю різноманітною інформацією, постійни­ми змінами й технічним оновленням ставить перед особистістю багато завдань та вимог, серед яких — здатність швидко й безболісно пристосовуватися до нього. Тому вкрай важливо з раннього дитинства формувати у малюка цю здатність, а також вміння ро­зуміти навколишній світ і жити з ним у гармонії.

Для нормального розвитку дитина має зростати в атмосфері любові та психологічного благопо­луччя. Якщо цього немає і маляті бракує батьківської любові, ласки, дружніх, довірчих стосунків з людьми, які її оточують, то, безумовно, і загальний розвиток, і особистісне становлення порушуються. Малюк за­кривається від світу, у нього формується неадекват­на захисна реакція на оточення, що виявляється або у сплесках агресії, або навпаки — у закомплексо­ваності. Для такої дитини звичними стають почуття тривоги, вини, занепокоєння, гніву. Все це призво­дить до формування соціальної невпевненості.

Соціально невпевнені діти — це діти, які не вміють гармонійно взаємодіяти самі з собою та з навколишнім середовищем.

Ці малята мають неадекватну самооцінку, тому майже в кожній справі бачать нездоланні перешко­ди, на які реагують по-різному: впадають у відчай, заливаються слізьми, гніваються на світ і на себе або мовчки страждають, не підпускаючи до себе нікого. Високий рівень внутрішньої тривоги спри­чинює довге і важке звикання малюка до дитячого садка, потім до школи, далі ця проблема виявляєть­ся і в дорослому житті.

 

Ознаки соціальної невпевненості на рівні комунікації:

 

Ø мовлення — тихе, незрозуміле, з довгими пауза­ми, часто з повторами одного і того ж слова або ж навпаки — голосне, швидке, незв'язне;

Ø труднощі у передачі словами свого емоційного стану;

Ø мовчазність, небагатослівність;

Ø небажання називати своє ім'я;

Ø плаксивість;

Ø нездатність встановлювати зоровий контакт зі співрозмовником: не дивиться в очі, відводить погляд;

Ø занижена моторна активність: сидить тихо, на­магається не привертати уваги;

Ø міміка обличчя — в'яла: всміхається лише кути­ками губ.

 

На рівні соціальних контактів:

 

       Ø уникає людей;

Ø не приєднується до групи дітей, що граються;

       Ø не бажає розлучатися з батьками або іншими рідними;

       Ø виявляє небажання вийти з будинку і спілкува­тися з друзями;

       Ø впадає у паніку в складних ситуаціях.

 

Подолати соціальну невпевненість дошкільнят, запобігти їй — спільне завдання педагогів, пси­хологів і батьків, які передусім мають формувати у дітей впевненість у своїх силах, позитивне ставлення до себе і навколишнього світу, опти­містичне світобачення.

У роботі з дітьми варто уникати висловлювань, які можуть пригнічувати: постійних попереджень, суворих повчань, наказів; потрібно створювати атмосферу, що сприяє виникненню спільних емо­ційних переживань і взаємної симпатії між ма­лятами.

З метою підвищення у дітей самооцінки та набут­тя ними соціальної впевненості доцільно проводити розвивальні ігри-вправи. Наприклад, такі.

 

Ігри-вправи для підвищення самооцінки і набуття соціальної впевненості

Мій безмовний товариш

Діти приносять з дому улюблені іграшки, сідають півколом, тримаючи іграшку в руках. По черзі вихо­дять на середину й описують свою іграшку (м'яка, тверда, в які ігри з нею грають, за що люблять цю іграшку, чим вона відрізняється від інших). Потім розповідають про себе від імені своєї іграшки (чи хороший господар, охайний, слухняний, турботли­вий, за що його любить).

Дорослий уважно слухає і спрямовує емоції, настрій, самооцінку малят у позитивне русло.

                   Вчимося довіряти

Учасники сидять на стільчиках півколом, ведуча пропонує їм вибрати собі пару — товариша, якому вони могли б довіритися. У кожній парі дорослий зав'язує комусь одному очі хустинкою. Діти прохо­дять перешкоди, заздалегідь підготовлені виховате­лем. Дитина з не зав'язаними очима попереджає свого товариша про перешкоди, шепочучи на вуш­ко: підніми ногу, опусти, переступи, йдемо вправо, вліво, пройдемо навприсядки тощо. Потім дорослий зав'язує хустинкою очі іншій дитині з пари і змінює перешкоди.

Відгадай, про кого йдеться

Про кожну дитину педагог чи психолог завчас­но продумує позитивну характеристику і по черзі розповідає, а малята відгадують, про кого йдеть­ся. Наприклад: "Ця дівчинка — гарна помічниця, так виразно розповідає вірші, завжди має охайний ви­гляд. У неї такі щирі блакитні оченята... Вчора вона допомогла прибрати в ігровому куточку...".

Коли діти здогадалися, про кого розповідав до­рослий, та дитина виходить, стає на "п'єдестал", і всі їй аплодують.

 

Шукаємо скарб

Дорослий готує дві широкі ємкості: одну напов­нює піском на половину, в іншій — засипає лише дно. У першу ємкість ховає різноманітні малі пред­мети (іграшки) за кількістю дітей. Пропонує маля­там опустити руки в пісок, знайти предмет, описати його (твердий, м’який, круглий, з гострими кутами), не витягаючи руки з піску. Інші діти мають відга­дати предмет за описом. Після цього дитина діс­тає свою знахідку, показує її всім і кладе у другу ємкість. З цих предметів малята викладають колек­тивну композицію.

 

Подарунок

Ведучий пропонує зробити подарунок товаришу і роздає всім малятам по конверту. Кожен учасник підходить до столу, на якому розкладені різні кар­тинки, вибирає будь-яку з них, кладе в конверт, за­клеює його та дарує товаришеві зі щирими словами привітання. Коли всі конверти потрапили до своїх адресатів, діти дістають подарунки, розглядають їх, діляться своїми враженнями.

 

Знайди собі друга

Дорослий прикріплює до стільчиків повітряні кульки різних кольорів, пропонує дітям обрати з них собі друга. Пояснює, що для того, щоб кулька була добрим другом, вона має добре вас відчувати, тому важливо вибрати ту, яка найбільше подобаєть­ся, підійти до неї, доторкнутися, сісти на стільчик і тихесенько розповісти їй щось про себе, про свій настрій, бажання, страхи, невдоволення, тривоги.

Після цього фломастером намалювати їй обличчя з відповідним настроєм.

Казкова країна для друзів

Дорослий спонукає малят пофантазувати, де могли б жити їхні нові друзі — повітряні кульки, про­понує разом намалювати для них Чарівну країну.

Діти виконують колективну роботу під музичний супровід. Потім за малюнком розповідають про на­мальовану і придуману країну. На аркушах паперу діти обводять свої долоньки, розфарбовують за ба­жанням. Дорослий їх вирізає, прив'язує до кульок. Діти випускають кульки у вікно, щоб летіли в Чарівну країну. Проводжають їх добрими і теплими словами, спостерігають, як кульки на прощання "махають" їм долоньками.

Почуття і настрій педагогів безпосередньо впливають на формування емоційно сфери дитини, її відчуття світу і себе.

 

 

Внутрішня позиція вихователя стосовно дитини

 

    Ø Хотіти чути дитину.

Ø Хотіти бути потрібним малюку, а не змушувати його діяти за вашим бажанням.

Ø Бути готовим приймати почуття і настрій дити­ни, не оцінюючи і не засуджуючи.

Ø Щиро вірити у здатність малюка самостійно приймати рішення і діяти, а не намагатися ро­бити все за нього.

Ø Не убрати на себе відповідальність за вибір і рішення дитини.

Для створення комфортного психологічно­го клімату на заняттях необхіднодотримуватися зокрема таких правил.

Ø Перебувати на відстані 40-50 см від дітей в по­зиції обличчям до обличчя, на рівні їхніх очей.

Ø Слухати малят зацікавлено, емоційно реагува­ти на їхні висловлювання.

Ø Говорити з дітьми, всміхаючись, використову­ючи м'які інтонації, не дуже голосно і не дуже швидко.

 

       Соціальна впевненість чи невпевненість дити­ни формується у взаємодії з найближчим оточен­ням, тому головне, що мають пам'ятати дорослі, це те, що кожна дитина — особистість з власним ба­ченням світу і правом на свою думку та її втілення.

 

 

Поради психолога

 

Шановні батьки!

 

ЩО РОБИТИ ЯКЩО ... У ВАС КОНФЛІКТНА ДИТИНА

Визначте причини:

        Можливо, конфліктність - наслідок егоїстичності дитини. Якщо вдома вона - центр уваги і найменші її бажання виконуються, то дитина чекає такого ж ставлення до себе і з боку інших дітей. Але, не отримуючи бажаного, вона починає домагатися свого, провокуючи конфлікти.       Можливо, дитина «закинута», їй не вистачає в родині турботи, уваги, вона відчуває образу і злість та зганяє в сварках накопичені в її душі почуття.

        Можливо, дитина часто є свідком сварок між батьками або іншими членами сім'ї та просто починає наслідувати їхню поведінку.

        Конфліктна поведінка дитини - це сигнал, що і з вами, шановні батьки, щось не так. Тому будьте готові змінити свою поведінку.

 

Як себе вести з конфліктною дитиною:

{C}·         Стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Звертайте увагу на недружні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь з образою.

{C}·         Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні та захищаючи свою; намагайтесь об'єктивно розібратися у причинах конфлікту.

         Після сварки обговоріть з дитиною причини її виникнення, визначте неправильні дії дитини, які призвели до конфлікту; спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

        Не обговорюйте при дитині проблеми його поведінки з іншими: вона може утвердитися в думці, що конфлікти неминучі і буде продовжувати провокувати їх.

        Не завжди слід втручатися в сварки дітей: тільки якщо під час сварок один завжди перемагає, а інший виступає «жертвою». Варто перервати їх контакт, щоб запобігти формування боязкість у переможеного.

 

Радимо пограти:

      Попросіть дитину намалювати її друзів, потім розповісти що-небудь про кожного з них.

        З компанією дітей скласти казку так, щоб кожен по черзі додавав свою пропозицію. Таке придумування казки допомагає дітям виразити свою індивідуальність, висловлювати думки. Вчить адекватним способам взаємодії - взаємодопомозі, вмінню спокійно вислухати співрозмовника.

 

Поради психолога

 

Шановні батьки!

 

ЩО РОБИТИ ЯКЩО...У ВАС СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

 

Визначте причини:

        Найчастіше сором'язливість - результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.

         Робота з подолання сором'язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором'язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.

 

 

Як себе вести з сором'язливою дитиною:

        Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.

         Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.

       Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.

        Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором'язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором'язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором'язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.

 

Радимо пограти:

        Під час ранкової гімнастики виконуйте різні вправи, наслідуючи тварину: потягнутися, як кішка, витягнути шию, як жираф і т. д. Така гра сприяє розкутості.

        «Чаклун» зачаклував дитину так, що вона втратила голос. На всі питання вона повинна відповідати лише жестами і мімікою. Гра спрямована на оволодіння невербальними засобами спілкування.

         «Казка». Запропонуйте дитині з вашою допомогою придумати казку про людину, яку звати так само, як її, спираючись на значення і звучання імені. Наприклад: Марина - морська казка про дівчинку, яка живе в морі. Гра сприяє кращому усвідомленню себе, розвитку вміння говорити про себе без сорому, оцінювання кращих своїх сторін.

 

Шановні батьки!

 

ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ МАМ, ТАТ, ДІДУСІВ ТА БАБУСЬ

Пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину:

        Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене,  будь ласка, стати людиною.

        У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому, кожен із нас у ньому має робити.

      Мої ручки ще маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.

        Мої почуття ще недозрілі — прошу будьте чутливими до моїх потреб.

         Щоб розвиватись, мені потрібне ваше заохочення, не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

         Давайте мені трохи самостійності, дозвольте припускатися помилок, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

         Прошу, не робіть усього за мене, адже я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

        Я вчуся у вас усього: слів, інтонацій, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене бути кращою.

        Я хочу відчувати вашу любов, хочу щоб ви частіше брали мене

на руки, пестили, цілували. Але будьте уважними, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, що заважають мені робити самостійно кроки.

        Любі мої, я вас дуже люблю! Доведіть мені, що ви любите мене також.

 

Практичні поради батькам:

« Як зняти  психологічне напруження дітей»

    1.Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьо­му діафрагми. Тепер тро­хи повільніше, видихаючи повітря до втягування жи­вота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень — здоров'я, спокій, а види­хає — повітря, непотрібне організмові, хворобливість і хвилювання.

   2. Фізичні навантаження

Найкращим способом зняття нервового напружен­ня є фізичні навантаження — фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини по­ганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі спортивні ігри: фут­бол, волейбол, теніс.

   3.Домашній затишок, спілкування з чотири­ногим другом

Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, з її образами треба йти додому. До­машній затишок, добре і лагідне слово рід­них допоможуть їй.

    4.Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспо­коює дитину.

    5.Театр

Вважають, що він має магічну силу впли­ву на психіку. Якщо є така нагода, відвідай­те з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

    6.Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю. Нікулін писав: «Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя». Почитайте з дитиною ґуморески, відвідайте цирк.

    7.Музика

Людям здавна відомо про цілющі влас­тивості музики. В дитячо­му віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

     8.Спілкування з природою

 Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій — відпочиньте з нею серед природи.

     9.Гра

За допомогою гри легше розкрити ін­дивідуальні здібності й обдарування кожної дитини, створити умови для її повноцінного розвитку.

 

 

 

Поради батькам :

«Усунення дитячих страхів»

 

{C}·     {C}Страхи — класичний симптом того, що у дитини велике внутрішнє напруження, що вона не справляється із життєви­ми та емоційними труднощами. Тому, щодня залишайте 3—5 хвилин на те, щоб дитина могла індивідуально поговорити з вами, поділитися своїм секретом, тривогою, попросити по­ради, допомоги.

{C}·     {C}Ставтеся до дитини з позитивної орієнтації (з погляду її позитивних якостей, а не негативних).

{C}·     {C}Тон, яким повідомляєте вимогу чи заборону, повинен скоріше бути дружнім, пояснювальним, ніж примусовим.

{C}·     {C}Емоційна невлаштованість, «поганий настрій» бло­кують прагнення дитини, і тому емоційна допомога батьків украй необхідна дитині (зміцнення афективного компо­ненту).

{C}·  {C} Навчаючи дітей писати, краще використовуйте прос­тий олівець з гумкою на протилежному кінці, щоб дитина могла вільно стерти все, що невдало написала (профілактика страху неуспіху).

{C}·    {C}Страхи перед засинанням часто означають, що сфера несвідомого у дитини прагне тіснішого контакту з матір'ю.

{C}·    {C}Не допускати насилля над дитиною, коли її годуєте: не змушувати, не відволікати, не нав'язувати, не підга­няти.

{C}·    {C}Позитивний приклад батьків у оволодінні своїми емо­ціями створює для дитини одну з необхідних передумов ус­пішного подолання страхів.

{C}·    {C}Не тривожитися і не тривожити, зменшити суворість у спілкуванні з дитиною.

{C}·    {C}Поділіться з дитиною спогадами про свої власні дитячі страхи, як ви з ними боролися і перемогли.

{C}·    {C}Якомога частіше наголошуйте дитині, що нічого стра­шного не сталося, і дорослі мама і тато сильні і завжди за­хистять її.

{C}·    {C}Розширюйте коло людей, яким дитина співчуває, щиро співпереживає, тоді її фантазія переключиться із співчуття собі на співчуття іншим, що зменшить страхи.

{C}·    {C}Також не слід за будь-яку ціну привчати маленьких ді­тей засипати наодинці.

{C}·    {C}Якомога частіше хваліть свою дитину: підбадьорюйте, схвалюйте, позитивно сприймайте зроблено нею.

{C}·    {C}Наголошуємо, що частіше бояться ті діти, батьки яких недостатньо позитивно спілкуються з ними (мало читають, не беруть участь в іграх дошкільнят, рідко пригортають до себе, натомість люблять повчати, погрожувати), надто ра­ціонально підходять до емоційного життя дитини.

{C}·    {C}Зауважте, що менше страхів у тих дітей, батьки яких самі менше проявляють особисту стурбованість, тривожність, надмірну опіку.

 

 

 

ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ ДОШКІЛЬНИКА – ВАЖЛИВА УМОВА ЙОГО РОЗВИТКУ

   Шановні батьки! 

      Ваша дитина – унікальна і найкраща, сама розумна та сама красива, бо вона саме ВАША і тому найдорожча! 

 

Дошкільний вік – період найбільш стрімкого фізичного й психічного розвитку, період первинного формування фізичних та психічних якостей, необхідних людині впродовж подальшого життя.                                                                                

Найважливіші емоційні потреби дітей  

{C}·         любов. Усі діти хочуть, щоб їх любили, навіть ті, котрі здаються відчуженими й незалежними. Любов дає дитині віру в те, що вона – особистість, що вона особлива й цінна.

{C}·         увага. Потреба в тому, щоб уважно вислухали, зрозуміли й похвалили за успіхи. Але є діти, які вважають, що весь вільний час батьків належить їм – це вже егоцентризм;

{C}·         приналежність. Потреба в почутті приналежності до «своїх». Ця потреба з роками зростає. Упідлітковому та юнацькому віці вона може стати надцінністю;       

{C}·          безпека й довіра. Дитині необхідно знати, що вона потрібна й її не образять. Без цього почуття важко вирости емоційно здоровою особистістю.

{C}·          успіх. Дитині потрібно, щоб у неї щонебудь виходило добре. Найкращий варіант, якщо вона може зробити свій внесок у справжню «дорослу» справу;  

{C}·          керівництво. Дорослі спрямовують діяльність дітей, спираючись на їхній попередній досвід. Дитині необхідно знати, що є межі дозволеного;

{C}·          самоповага. Тісно пов’язана з тим, як до дитини ставляться дорослі , котрі її оточують. Коли вихователі проводять цікаві заняття, на яких дитина успішно займається, то в неї з’являється й міцніє почуття самоповаги.

 

Умови задоволення дитячих потреб у сім’ї

а) оточення любов’ю, турботою з перших днів життя;                                                     

б) привчання дитини до дисципліни й порядку;

в) формування авторитету дорослих в очах дитини, від якого залежить її:

- слухяність;

- можливість брати участь у вирішенні сімейних справ;

- виховання духовності;

- можливість здобувати освіту;

- своєчасне статеве виховання;

- забезпечення гідного спілкування з однолітками через дошкільні установи, дозвільні центри.                                        

                               

Шановні батьки! 

«Десятка чарівних,добрих мультиків», які допоможуть виховати Вашу дитину!!!

 

1.   Дитина не бажає вмиватися або чистити зуби:

     «Королева Зубна Щітка»

 

2.   Дитина лінується:  « Казка про лінь»

 

3.   Дитина боїться (темряви,собак,тощо):

      « Нітрохи не страшно» , « Змій на горищі»

 

4.   Дитина відмовляється прибирати іграшки,одягатися,їсти:

« Нехочуха»

 

5.   Дитина жадібна « Двоє жадібних вебмежат»

 

6.   Дитина обманює : «Замок брехунів»

 

 

7.   Дитина говорить мамі « Я тебе НЕ люблю» :

«Мама для мамонтеняти»

 

8.   Дитина хвалиться : « Жаба-Мандрівниця»

 

9.   Дитина не вміє дружити : « Мій друг- парасолька»

 

 

10.    Дитина не виявляє бажання навчатися: « Наш друг Пишичитай»

 

 

 

 

 

 

Шановні батьки!

Як готувати дитину дошкільного віку до відвідування  дитячого садка:

 

1.Не обговорювати при малечі хвилюючі Вас проблеми, пов'язані з дитячим садком.     

2. Заздалегідь довідатися в дільничного лікаря , який тип адаптації можливий у дитини, вчасно прийняти всі міри при незадовільному прогнозі.

3. Відправити дитини в дитячий сад лише за умови, що вона здорова.

4. Не віддавати дитини в дитячий сад у розпалі кризи трьох років.

5.3аздалегідь довідатися всі нові моменти в режимі дня в дитячому садку й ввести їх у режим дня дитини вдома.

6. Якомога раніше  познайомити малюка з дітьми в дитячому саду та з вихователями групи, куди він незабаром   прийде.

7. Намагатися віддати його в групу дитячого саду, де у нього є знайомі ровесники, з якими він раніше грав удома або у дворі.

8. Налаштувати  малюка як можна позитивніше до його надходження в дитячий садок.

9. Учити дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування.

10. Не загрожувати дитині дитячим садом як можливим покаранням.

11. Не нервувати й не показувати свою тривогу напередодні надходження дитини в дитячий сад.

12. Планувати свою відпустку так, щоб Ви могли перший час не залишати дитину на цілий день у дитячому саду.

 

СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО ВИ ПРИСЛУХАЄТЕСЬ ДО НАШИХ ПОРАД!

 

 

 

 

ПАМ'ЯТКА  БАТЬКАМ  ГІПЕРАКТИВНИХ  ДІТЕЙ

 

 

 

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, появи почуття провини, відчуття неправильності й неможливості догодити вам.                                                                                    

Навчити дитину керувати собою — ваше першочергове завдання. Контролювати власні емоції допоможуть «агресивні» ігри. Негативні емоції є в кожного, зокрема й у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу. Скажіть малюку: «Хо­чеш бити — бий, але не живих істот (людей, рослин, тварин)». Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть її це робити.                                                                                    

У вихованні необхідно уникати двох крайностей — проявів надмірної м'якості й висування надто високих вимог. Не слід допускати вседозволеності: чітко роз'ясніть малюку правила по­ведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.                                                                                                                  

Дитину потрібно заохочувати в кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до завершення. На прикладі відносно простих справ потрібно її навчити правильно розпо­діляти сили.                                                                                       

Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з над­лишковою кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків тощо).                                                                                

У деяких випадках зайва активність і збудливість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків. У цьому випадку батькам варто бути менш вимогливи­ми, намагатися знизити навантаження.                                                                                                                     

Рух — це життя. Недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.                                                                                                        

Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікт із учителем або батьками.                                                                                                    

Обмірковуючи раціон малюка, віддавайте перевагу пра­вильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікро­елементів. Гіперактивній дитині надзвичайно важливо дотри­муватися золотої середини в харчуванні: їсти менше смаженого, гострого, солоного, копченого, більше свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти — не змушуйте її!                                                                                                                                                   

Підготуйте своєму непосидючому маляті «поле для маневрів»: активні види спорту для нього — просто панацея.                                                                                                                                

Привчайте малюка до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, підтримайте її («Тобі цікаво це, давай подивимося...»), але після задоволення цікавості на­магайтеся повернутися до попереднього заняття й завершити його.                                                                                                                            

Навчіть малюка розслаблятися. Можливо, ваш із ним "рецепт" відшукування внутрішньої гармонії - це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Гарний психолог підкаже вам, що це може бути арттерапія, казкотерапія, можливо, медитація.                                                                                                                  

 

Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.                                                                                                                                                                    

 

Шановнi мами й тата!

           
 
 
Будьте уважнi до радощiв i переживань Вашоi дитини!
 
·         Дитячі почуття, хвилювання, справи варті нашої пильної уваги. Дитинство – це не підготовка до життя, дитинство – це життя.
·         Коли дитина розмовляє з нами, вона сподівається на те, що її уважно вислухають, зрозуміють, підтримають.
·         Діти народжуються з любові і для любові!
 
I тому не варто:
 
- чекати, що діти здійснять наші мрії. Вони мають свої власні мрії. Допоможемо нашим дітям здійснити їх.
- заради дитини нехтувати своїм особистим життям, коханням, роботою. Дітям ці жертви не підуть на користь.
- випробовувати чесність дитини. Так ми можемо спровокувати брехню.
- захищати дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються на власному досвіді.
- скупитися на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і нам, і дитині.
- займатися вихованням, коли ми роздратовані, втомлені, погано себе почуваємо.
 
Варто зупинитися, вiдпочити, а потiм...згадати, що дiти народжуються
з любовi i для любовi! 
 
 
 

 

Рекомендації психолога батькам щодо розвитку пізнавальної сфери дітей

Увага

1. У кожне заняття включайте вправи, ігри на розвиток уваги, широко представлені в літературі для педагогів і батьків.

2. Включайте в заняття завдання, що потребують тривалого зосередження: намалювати місто, побудувати складний міст, прослухати і переказати казку тощо.

3. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, у старій книзі на одній зі сторінок закреслювати олівцем усі букви «а», намагаючись не пропускати їх (завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о»).

4. Використовуйте дидактичні ігри з чітко вираженими правилами.

5. Регулярно включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: можна виконувати будівлі з конструкторів, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форму яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.

 6. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.

7. Пропонуйте дітям: повторювати слова, цифри, речення, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які необхідно відповісти, заохочуючи тих дітей, хто намагається частіше відповідати на них.

8. Учіть порівнювати, аналізувати зразок і результати своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.

 9. На уроках у школі від дітей буде потрібно швидке переключення уваги з одного виду діяльності на інший. Цю властивість уваги можна формувати за допомогою рухових вправ. Дитина повинна починати, виконувати й закінчувати свої дії за командою дорослого, швидко переходячи від одного виду рухів до іншого: стрибати, зупинятися, крокувати тощо.

10. Періодичне переключення з одного виду роботи на інший, багатогранна структура заняття, активна пізнавальна діяльність, формування операцій контролю і самоконтролю — такий підхід зробить заняття цікавим для дітей, що саме по собі сприятиме організації їхньої уваги.

Пам 'ять

1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, сполучіть словесне пояснення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми (особливо для дітей із доброю зоровою пам'яттю).

 2. До дітей з недостатньо добре розвиненою слуховою пам'яттю необхідний індивідуальний підхід: опора не тільки на слух, а й на інші органи почуттів (зір, нюх, дотик).

3. Для поліпшення процесу пам'яті виховуйте в дітей прийоми осмисленого запам'ятовування і пригадування, уміння: аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності; здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; класифікувати предмети та явища на основі узагальнення; встановлювати значеннєві зв'язки між пропонованими об'єктами для завчання й навколишніми предметами.

4. Включайте ігри і вправи для розвитку пам'яті в кожне заняття.

Мислення,    Мовлення

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити.

1. Включайте в заняття завдання на: порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними; класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками; знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими; складання цілого з частин (розрізні картинки); послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними; усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його); завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.

2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.

3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.

4. З метою розвитку мовлення: після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої; розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою; допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи; учіть дітей доводити свою думку, виражати її. На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.

Дрібна моторика

Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи: катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки; розминати пальцями пластилін; стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався); робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш; двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою); показувати окремо тільки один палець — указівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять, показувати тільки один великий палець окремо; тарабанити всіма пальцями обох рук по столі; махати в повітрі тільки пальцями; кистями рук робити «ліхтарики»; плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі; збирати всі пальчики в пучку; нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку; намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець; шв'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці; застібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком. Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.

 

 Як навчити дитину складати іграшки на місце?

 

-         подбайте про те, щоб дитині було зручно збирати іграшки. Їх слід зберігати або в контейнерах або на полицях.. Малюк повинен мати можливість скласти іграшки в певне місце. У дитячій кімнаті  не повинно бути забагато іграшок, інакше малюкові буде складно їх збирати;

-         навчіть дитину правильно збирати іграшки. Домовтеся, де зберігатимуться машинки, конструктор та інше. Малюкові знадобиться певний час, щоб запам`ятати й освоїтися, тому спочатку прибирайте разом;

-         якщо малюк категорично відмовляється прибирати, перетворіть прибирання на гру. Можете змагатися, хто швидше наповнить свою коробку, або ж призначте символічний приз за те, що дитина встигне забрати всі іграшки за певний проміжок часу;

-         головне, не забувайте хвалити малюка, навіть, якщо, на вашу думку, прибирання виконано недостатньо якісно.

 

 

Як зробити так, щоб дитина робила зарядку щодня?

 

Секрет «зарядки без проблем» - участь інших членів родини. Адже разом усе робити  значно веселіше. Секрет полягає ще й у тому, що для дитини характерною є наслідувана поведінка, малюк легше виконує те, що роблять дорослі.

 

Що таке спеціальна кулькова ручка для лівші?

 

Уже давно вчені дійшли висновку про те, що наш світ улаштований на правшу. Для зручності людей, які звикли писати лівою рукою, створили спеціальну ручку. Адже ліворукість – це постійні відбитки чорнила, що залишаються на долоні, розмазаний текст. Тому є спеціальні ручки, ножиці для ліворуких. Завдяки спроектованому тримачу й вигнутому стрижню, ручка утримуються на достатній відстані від зошита та не закриває його.